У Бобровиці – розсадник особливих «елітно-продажних» осіб
«Я нічого не боюся, я боюся тільки причетності до ідіотів». Для епіграфу цієї публікації взяв вираз із крилатої цитати Ліни Костенко. А поштовхом для написання стала активізація місцевих ідіотів і дебілів. Ні, думаю, їх не побільшало, й розуму в них не додалося, але вони відчули насування їхніх «жнив» – виборів.
До речі, ідіоти й дебіли – це така порода, якій для росту й буяння не потрібні ні полив, ні небесні дощі, для неї головним є маячіння владного корита або просто заробити в «тіні». Заради цього вони готові продати в черговий раз не лише власну совість (якщо щось там від неї залишилося), а й рідну матір.
На щось корисне для громади, суспільства в цілому в них клепок не вистачає, і героїзму бракує для боротьби проти повального розкрадання національних і колективних ресурсів, проти явних проявів корупції і владної ідіотії, не помічають і злочинні ухиляння від сплати податку. Та чи не найголовніша причина цієї «байдужості» та, що від такої боротьби нічого в свою кишеню не заробиш, і до місцевої влади набагато важче дорватися. Інша справа: проявити галасливий «патріотичний героїзм» у боротьбі проти Яковишина і товариства «Земля і воля». Дивись, і вищій владі догодиш, проти ідіотії якої Яковишин публічно гостро виступає. Можна одержати бонус і від тих місцевих крутіїв, для яких соціальні ініціативи Яковишина – як більмо на оці.
І байдуже ідіотам і дебілам, що їхні «наїзди» на успішне господарство вписуються хіба що в «патріотизм» пацієнтів божевільні. Зовсім свіжий приклад: група місцевих «патріотів» звернулася в екологічну інспекцію з «тривожним сигналом» стосовно «величезної шкоди довкіллю розчищенням узбіч дороги від самосійних заростів».
Забігаючи наперед, скажу, що перевіряючі екологи, коли на власні очі побачили, як ми упорядковуємо узбіччя, були приємно вражені і визнали, що, на жаль, другого такого прикладу в області немає.
А тепер детальніше пояснення
Дорогу на Кобижчу наше господарство уже не вперше ремонтує ділянками за власні кошти. Вирішили провести й капітальне впорядкування узбіччя, оскільки косметичне підрізання чагарників, як робили три роки тому, не дало бажаних результатів – над проїжджою частиною шляху знову почав утворюватися зелений тунель. Щоб це не повторювалося, вирішили викорчувати на узбіччі те, що в народі зветься лісовим бур’яном. Погодили ці дії з відповідними інстанціями.
Звісно, ми могли б цього не робити, не витрачати величезні кошти, не відривати працівників від основної роботи, якби «патріоти» добилися від державних чи комунальних структур, на балансі яких перебувають дороги, належного їх утримання. Або й самі «патріоти» вийшли на недоглянуті дороги з лопатами, сокирами та пилками й продемонстрували на ділі свою любов до рідного краю. Зрештою, хоча б гордо розповіли, як вони працюють над наповненням бюджету, в тому числі й для належного утримання доріг. А то чуємо лише їхній передвиборчий лемент: «Наш край! Наш край!..»
Ідіотичний сигнал в екологію аж «цвіте» цинізмом, оскільки «заробітчанським патріотам» загадково засліплює від бачення екологічної й злодійської біди загальнодержавного масштабу: тотального винищування лісів та ще сталінських захисних довговічних дубових лісосмуг. Хто чув чи читав, щоб бобровицькі ідіотичні «патріоти» кудись сигналили про очевидні факти або навіть кидалися в боротьбу, підставляючи й свого лоба? Чи хоча б підтримали десь у ЗМІ справжніх борців проти екологічного варварства – про такі випадки повідомляють і обласні журналісти, та й просто справжні вболівальники за збереження довкілля. У бобровицьких «стукачів» – інше завдання. Для задоволення їхнього апетиту зазначу ще одне, що їм теж навряд чи сподобається, хоч воно очевидне: ми не зрізуємо дерев, які прикрашають узбіччя і не створюють небезпеку для транспорту і людей. Думаю, там можуть з’явитися й молоді культурні деревця. От тільки – хто їх доглядатиме? Може, патріоти екології?
А загалом, я не випадково зазначив у заголовку, що в Бобровиці прижився розсадник особливих ідіотів і дебілів. Бо війна з усім позитивним, що робиться в районі, але не ними, безклепковими, а тими, хто не співає під їхню дудку, – триває не одне десятиліття. Страшно уявити, скільки втратив район від цієї дебільної боротьби! Яка районна лікарня була б за підтримки нашого колективу! А не та, про яку я почув не так давно на зборах медиків. І будинок урочистих подій давно б красувався! Якби висуванець райлікарнянської команди збирав гроші на його спорудження не через власну кишеню, через що судовий вирок одержав, а через, скажімо, благодійний фонд… Втім, про що я веду мову?.. Про явно чужі доброчинні речі для владно-політичних ідіотів?
Від історії – до сьогодення
Перше кубло таких діячів сформувалося в Бобровиці на базі цукрозаводу. Діяло під прапором владної партії, формувало владу в районі, але нічого не розбудовувало, а лише розкрадало готове.
Потім це кубло перемістилося в районну лікарню. Якими досягненнями в плані розбудови економіки й соціальної структури воно запам’яталося бобровичанам? Думаю, можуть похвалитися лише війною з Яковишиним, прикладом тіньового продажу півдесятка реформованих колгоспів і комунгоспу, відновленням довгобуду нової лікарні, хоча в існуючій чотириповерховій будівлі нікому працювати – тільки недавно почали формувати кадри.
Минулого року штаб боротьби за право управляти районом перемістився у приміщення будинку зв’язку, де працює керівником цеху Укртелекому Тетяна Кобизька-Олешко. Головний спонсор штабу – депутат останнього розливу Борис Приходько, який в області захопив прапор «Нашого краю». Щоправда, після загадкового вбивства його побратима Валерія Давиденка відразу п’ять депутатів Чернігівської міської ради вийшли з рядів «Нашого краю».
Та мене цікавить передусім те, що такого значимого зробила команда Бориса Приходька для бобровицької громади і України в цілому? На виборах до парламенту «скупили» багато голосів для свого спонсора, котрий проголосував за розпродаж землі, побудувала українську хату для урочистих подій за проектом курятника чи й собачої будки, але й та недавно згоріла. Ще любителі нашого краю провели гучну акцію проти «Землі і волі» – найбільшого роботодавця і платника податків. Зараз бігають по району з новими передвиборчими подачками. До речі, товариство «Земля і воля» тільки на ремонт доріг уже цьогоріч витратило своїх коштів значно більше, ніж депутат Приходько розщедрився на дворічну так звану благодійність для Бобровицького району.
Та повернімось до нового, нашекрайового кубла місцевих політичних діячів. Одну з тіньових ролей у ньому відіграє й політичний старожил Олександр Приходько. Якій тільки партії він не молився! Зараз – місцевий депутат від порошенкової «Солідарності». Кілька разів балотувався у мери, але бобровичани не підтримали. На носі нові вибори. Чим сяйнути перед земляками? На депутатському бланку написав сигнал «куди потрібно», що Яковишин краде пісок в одному з кар’єрів.
По-перше, товариство «Земля і воля» офіційно оформило кар’єр піску поблизу Ярославки, заплативши за це відповідний збір. І беремо той пісок на будівництво об’єктів розширення виробництва, отже – створення нових робочих місць. Будуємо три житлові будинки для наших працівників, кілька квартир виділимо медикам, освітянам, іншим держслужбовцям. Завершуємо реконструкцію справжнього палацу культури. Сам же «євросолідарний» депутат Олександр Приходько, як і його спільники у боротьбі проти Яковишина, не здатні на створення нових робочих місць, на будівництво безкоштовного житла для працівників та багато іншого, спрямованого на розвиток. Та якщо зібрати докупи всі політичні кубла ідіотів Бобровиччини за 30 років незалежності, то вони разом не зробили для жителів району й сотої частини того, що зробив і робить колектив товариства «Земля і воля».
По-друге, у сигналі місцевого депутата Олександра Приходька проявився теж особливий цинізм: показав на нас пальцем той, хто не так давно обдурив власників земельних паїв, уклав з ними договори оренди землі на 25 років, і після цього продав своє право оренди агромагнату. За скільки він продав, по суті, чужу землю, можу здогадуватися, оскільки Олександр Петрович у присутності свідків пропонував і мені купити травкінські земельні паї. Я його послав в одне негарне місце, але він знайшов іншого покупця. У результаті в банку однієї з прибалтійських країн з’явився, як у казці, рахунок на майже 600 тисяч євро. Та й інші місцеві торгаші чужою землею теж називали мені суми, тож ціни на «чорному» земельному ринку знаю. Чому ж депутат-патріот не заявив на себе, і на його подібних, за несплату до бюджету податку від одержаних сум на «тіньових торгах»? Чому не згорає від сорому за те, що цинічно нажився на чужій землі? Навпаки, він з піднятою головою й «чистими руками» рветься у місцеві органи влади. З якою метою? Дбати про народ? Про розвиток громади? Відповідь давайте самі.
Якось уже писав, що бюджет навіть району втрачає десятки, якщо не сотні, мільйонів гривень від необґрунтовано низької офіційної плати за оренду землі. На всі сто відсотків здогадуюся, що ця проблема відома й місцевому депутату Приходьку, та й іншим з кубла районного «Нашого краю». А ви, виборці, бачите чи чуєте цю їхню турботу про район? Адже мова йде про втрату районом не однієї сотні мільйонів, а сліпа й глуха команда ідіотичних патріотів намагається задобрити виборців дрібними подачками. Правда, мені розповідали, що районній лікарні пропонували від їхнього депутата десь мільйон гривень на обладнання. А чому раніше не пропонували? Та й звідки такі гроші? Яке їхнє походження? Скільки податку з них заплачено? Такі запитання ставлять депутату Борису Приходьку журналісти й громадські діячі. Тільки не бобровицькі, які стоять перед ним у зігнутій позі й чекають чергової подачки. Може, й із украдених у держави грошей, за що порушена кримінальна справа?
Дебільні «патріоти» не задумуються над тим, що кілька «благодійних мільйонів», ще й невідомого походження, набагато й набагато менше, ніж розкрадається депутатськими «благодійниками» і їхніми «правими руками». Не менше розкрадають і ті владні посадовці, над якими відсутній депутатський і громадський контроль.
У цій ганебній ситуації велика вина й електорату, бо засліплені передвиборчими подачками й «медовою» брехнею, не помічаємо найстрашнішого: від предків таки щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передавати. Найважливіше для людства – землю-годувальницю – на панель виставляємо, де совість і відповідальність перед наступними поколіннями давно вже продали.
Леонід Яковишин,
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук, публіцист
